Сегодня на Кушугумском кладбище состоялась церемония перезахоронения Дмитрия Мартьянова

Член запорожской самообороны Дмитрий Мартьянов, который воевал в зоне АТО в составе добровольческого батальона "Донбасс", стал 120 жителем нашей области, отдавшим свою жизнь за независимость страны.

Член запорожской самообороны Дмитрий Мартьянов, который воевал в зоне АТО в составе добровольческого батальона "Донбасс", стал 120 жителем нашей области, отдавшим свою жизнь за независимость страны. Дмитрий погиб два года назад, при выходе из Иловайска. Как неопознанный был похоронен в октябре 2014 года на Краснопольском кладбище Днепропетровска. Идентифицирован по ДНК-экспертизе.

Сегодня на Кушугумском кладбище состоялась церемония перезахоронения Дмитрия Мартьянова, гроб с останками защитника страны опускали в могилу под звуки оружейных залпов и Государственный гимн Украины. На траурной церемонии присутствовали родители погибшего добровольца, его боевые побратимы и друзья, представители власти — губернатор Константин Брыль, глава облсовета Григорий Самардак, управляющий делами горисполкома Роман Омельянович, военнослужащие частей 3033 и 3029 Национальной гвардии Украины, волонтеры. Панихиду по погибшему отслужили священники УПЦ Киевского патриархата.

На траурном митинге выступили заместитель областного военного комиссара по работе с личным составом полковник Михаил Логвинов, боевой побратим погибшего Вадим Гайдин и участник запорожской Самообороны Вадим Литвин. 

- Під Іловайськом воїни світла і добра із Збройних сил України та добровольчих батальонів насмерть стояли в боях з російсько-терористичними військами, - отметил полковник Логвинов. - Російські військовослужбовці показали найвищий приклад підступності та цинізму. Але наші воїни не склали зброї, вони з боєм пробивались.

Багато героїв віддали своє життя, але вони зірвали план кремлівського керівництва по захопленню території восьми областей УкраїниМи завжди будемо пам”ятати подвиг героїв, подвиг Діми Мартьянова. Сьогодні ми виховуємо наступні покоління на бойових і героїчних традиціях воїнів, які боронили нашу країну в Вітчизняній війні 2014-2016 років. Слава Україні!

Участник запорожской самообороны Вадим Литвин познакомился с Дмитрием Мартьяновым в феврале 2014 года, когда, по его словам, они пришли защищать город от врагов Украины. 
- Мене вразив Діма — він мав сильну майданну віру, у нього це була тверда, обгрунтована своя позиція, - рассказал Вадим. - Ми брали участь в захисті облдержадміністрації. Інколи було дуже важко, але головне — прапор ворожої держави ніколи не був піднятий над нашим містом, Запоріжжя залишалось українським.
Далі ситуація загострилась і Дмитро пішов до лав батальону “Донбас”. Він до останнього подиху воював за нашу з вами Україну. Я хочу подякувати батькам, що виховали патріота і громадянина нашої держави. 

Вадим Гайдин (псевдоним “Мастер”)также познакомился с Дмитрием в Самообороне, а потом вместе они уехали добровольцами в батальон "Донбасс". Вадим вспоминал, что у Димы было плохое зрение, но чтобы его не забраковали на медкомиссии, всю ночь в поезде учил таблицу для проверки зрения. Но всем запорожцам врачи дали “зеленый свет”.
- Це була світла людина, - говорит Вадим о Диме Мартьянове. - Це хлопчик, він за віком ровесник мого сина, 22 роки було. Ми познайомились в Самообороні, в кінці лютого — на початку березня, я потрапив в його десятку. Чергували на блокпостах, охороняли адмінбудівлю облдержадміністрації та СБУ, без зброї. Але не боялися. Якось Діма сказав, що вночі буде штурм, що можна отримати кульове поранення, стати інвалідом і що він нікого не тримає. Ніхто з хлопців не пішов. 

Діма знав, що я сидіти в Запоріжжі не буду, ми з хлопцями будемо йти до добробатів. Уже була Волноваха, де прийшли цивільні до військових, а потім військових перебили. Ми зрозуміли, що військові не зовсім здатні защищати країну. Там є гарні хлопці, але на той час, в 2014 році, країну врятували добровольці. 

До батальону “Донбас” ми поїхали втрьох - Діма, я і Паша. У Діми в кишені була повістка, але він знав, що військомат відправить його в тил, а він хотів боронити країну із зброєю в руках. 

- А почему у него был позывной “Сон”?

- Коли ми знаходились в учебці Національної гвардії в Нових Петрівцях, перед відправкою на фронт, нам сказали, що треба дати свої позивні. Дімі ми зразу сказали - “Сон”, тому що він міг засинати в будь-якій ситуації. Їдемо в метро по Києву, а Дімка вже спить. Але на бойових позиціях цього не було, тільки коли затишшя він міг так відпочивати.

Не стало його під Іловайськом. Він не штурмував місто, штурмувала перша рота. Він був у другій роті, його підрозділ був у Попасній. Приїхали командири сказали, що хлопці потрапили в оточення в Іловайську, треба допомогти. До речі, самі вони не поїхали, відправили хлопців. 

Хтось не захотів, а Діма поїхав в Іловайськ. Коли вони заїжджали в місто — хлопців 20 там було, мене вже пораненого вивезли. Діма загинув, коли замкнувся трьохрядний москальський котел і коли розстрілювали колону, яка виходила. 

Я особисто не бачив, як він загинув. Хто каже, що в машину потрапив снаряд з танка і всі загинули, і Діма там начебто був. Інші кажуть, що він відстрілювався з гранатомета, прикриваючи відхід наших хлопців. Знаючи його характер, я впевнений на 100 процентів, що якби була нагода прикрити собою хлопців, він би прикрив.

Він дійсно герой України, як і хлопці, які тут лежать, більшість з них — добровольці. Вони справжні герої України, не “кишенькові” - уряду та Президента. На честь Дмитра заснована всеукраїнська нагорода - почесний знак народної шани “Гордість та Воля”, він посмертно нагороджений відзнакою за №1. Ми, добровольці, йшли не за нагороди, не за гроші, не за уряд воювати, ми йшли захищати Україну. А уряд не вважав нас військовослужбовцями.

- Вадим, когда стало известно, что Дима похоронен на Краснопольском кладбище в Днепре?
- Батьки дізнались через місяців вісім після загибелі Діми. Але рідні не прийняли його смерть. Мама відмовлялась здавати матеріали на ДНК-експертизу. Ми ще того року знали, де він похований, я був на його могилі. Але батьки не хотіли приймати це.

Багато хто чекаює на повернення своїх рідних. У нас є багато зниклих безвісти і ми не знаємо, повернуться вони чи ні. Ми надіємось, що вони в полоні... 

Для родителей Дмитрия Мартьянова наверняка это был самый тяжелый день в жизни, с журналистами они не стали общаться. 
...Участники торжественной церемонии возложили живые цветы на могилу Дмитрия Мартьянова. 
- Каждый раз бывая на Кушугумском кладбище, я повторяю одни и те же слова: "Чтобы оно не росло, а уменьшалось, чтобы ребят опознавали и их родители смогли похоронить своих сыновей", – рассказал после окончания церемонии губернатор Константин Брыль. - Все запорожцы в неоплатном долгу перед такими как Дима, который сегодня вернулся в родную землю, ребятами. Я верю, что у нас будет День победы и мы будем приходить на такие кладбища и вспоминать эти черные дни нашей истории. 

А управляющий делами исполнительного комитета Запорожского городского совета Роман Омельянович подчеркнул, что запорожцы всегда будут помнить своих героев.

По словам Константина Брыля, в будущем на месте деревянного креста будет установлен мемориал — общественные организации, по его словам, уже рисуют макеты памятника.