Новости дня 30.07
19.05.2016 13:16 836

Запорожцы о своих вышиванках

Запорожцы о своих вышиванках Фото № 0

Каждый третий четверг мая в Украине традиционно отмечают День вышиванки - сегодня принято носить одежду с национальной вышивкой. 061 поинтересовался у запорожцев, есть ли у них вышитые сорочки, как часто они их носят и что для них - вышиванка.

Константин Брыль, председатель Запорожской ОГА:

"Вышиванка для меня - это яркий символ национальной идентичности. Это абсолютно знаковая вещь. Вышиванки в моей семье носят все. Мы надеваем их не только на такие государственные праздники как День Независимости, День Соборности или День Конституции, но в обычные дни, когда просто, как говорится, душа лежит. На нашей семейной фотографии мы одеты в фамильные вышиванки семьи моей супруги, которая родом из Переяслав-Хмельницкого. Это настоящие семейные реликвии. И для всех нас они очень многое значат".

Владимир Буряк, мэр Запорожья:

"Вышиванку мне подарили родители. Несколько лет назад они заказали ее у мастерицы, которая живет в их краях и занимается этим профессионально. Это относительно новая вышиванка, хотя ее узор перешит со старого. Надевал последний раз в прошлом году – на праздник, который проходил у Запорожского дуба, а перед этим – на свадьбу дочери. То есть, надеваю по особым важным и значимым случаям".

Григорий Самардак, глава Запорожского облсовета:

"Эту вышиванку мне подарили друзья из Ивано- Франковска. К слову, у меня пять вышиванок и все они подарены дорогими моему сердцу людьми.

Для меня вышиванка- это душа народа, символ возрождения украинского самосознания, национальное богатство моего народа, моей Родины. Знаете, когда надеваю вышиванку, ощущаю сильную позитивную энергетику. Мне кажется, эти чувства знакомы каждому... Для меня это не просто одежда, это оберег.

Носить вышиванку могу и в праздники, и в будни… Мои родные и близкие так же с удовольствием носят вышиванки и относятся к национальной одежде с трепетом. Так что носите вышиванки, чтите, продолжайте, передавайте традиции последующим поколениям, делитесь друг с другом доброй энергетикой души украинского народа".

Ольга Вакало, телеведущая:

"Вишиванка для мене, насамперед - оберіг. Щось прадавнє, що мене особисто захищає і ідентифікує. Якась споконвічна і при цьому моя сила, коріння.

Вперше одягнула вишиванку у 2009-му році, а далі понеслося. Загалом у мене 7 таких "серйозних" вишиванок і ще до 5-7 - несерйозних - тобто футболок, майок, сарафанів, окремих вишиваних елементів на одязі і ще одна сукня.

Фото - з поїздки до Ізраїлю у листопаді 2014 у складі групи журналістів країн СНГ. Був відбір, бо цікавезна програма. Це була моя перша зустріч з російськими колегами після кривавих подій "руской весни 14-го". У перший день - день знайомства - вся українська частина делегації, не змовляючись, вбралася у вишиванки! Це було щось: росіяни "недоумевали" - ну, колеги, навіщо це вам. А ми - всі з різних міст, не знайомі один одному у ту мить зрозуміли, що - "одної крові". І одразу стали рідними. З росіянами спілкувалися, але відчуженість і віддаленість уже набула ознак незворотності. Вони так і не розуміли - навіщо це нам, отак вишиванки одягати на найважливіші події того ізраїльського тижня".

Александр Шацкий, прокурор Запорожской области:

"Цю вишиванку подарували мені доньки. В мене є ще одна вишиванка - більше ділового стилю. Її подарувала кума. Також вишиту сорочку мені дарував тесть.

Я дуже рідко одягаю вишиванку - дотримуюсь робочого дрес-коду, а вдома ношу джинси з футболкою. Але обов'язково, коли їду за кордон, одягаю вишиванку.

Вишиванка - це родзинка нашої нації. Я народився і виріс на самому сході України - в місті Сніжне, яке зараз трагічно відоме. Але там теж є патріоти. Українець - це не та людина, в якої у паспорті громадянство українське, а це людина, яка проживає на території України і любить її".

Игорь Артюшенко, народный депутат Украины:

"Цю вишиванку мені подарувала дружина під час Революції Гідності. У ті дні боротьби, вишиванка також була атрибутом спротиву антиукраїнській владі Януковича. Вона дорога мені як пам’ять і я з гордістю вдягаю її на свята. У всі часи вишита сорочка була нашою «візитною карткою», символом нашої ідентичності вона є і нині, коли ми переживаємо протистояння агресору. Як відомо - це протистояння йде не лише на військовому фронті, а й на ідеологічному та культурному і саме тут вишиванка є нашою зброєю".

Роман Пилипенко, руководитель патрульной полиции в Запорожье:

"Цю вишиванку мені подарував мій батальйон зі Львову напередодні від’їзду до Запоріжжя, дуже ціную її. Як на мене, це більше ніж подарунок, дуже зворушливий момент. Вдягав її одного разу - на Великдень у Запоріжжі. Вишиванка - це більше, ніж просто одяг. В візерунках вишитої сорочки - етнокод нації, а якщо точно - людини, яка її вишила".

Надежда Мороз, волонтер:

"Перша вишита сорочка у мене з’явилася десь у 1986-87 роках, коли я після закінчення Чернівецького університету приїхала у Запоріжжя викладати українську мову та літературу у школі. Як саме місто, так і школа, були дуже зрусифіковані, і я інстинктивно зрозуміла, що одного мого слова і бажання змінити світ навколо мене з чужого на свій рідний, український, замало: потрібні зовнішні атрибути, які чітко заявлятимуть оточенню, до якої культури і нації я належу.

В перші ж канікули я взяла відпустку за свій рахунок і поїхала у своє поліське село, де виросла, пішла до бабусі своєї однокласниці, яка в молодості була дуже вправною ткалею, і попросила в неї давню поліську сорочку, пояснивши, що я вчителька у Запоріжжі, і що я там буду піднімати Україну. Жінка пішла до скрині (на Поліссі на польський манер кажуть кухор) і вийняла білий полотняний скарб її молодості, тканий червоними узорами. Сказала: «Носи, дитино, хай тобі Бог помагає».

У цій сорочці (вона на фото) я провела безліч різних уроків і свят (бо викладала ще й народознавство), ходила в ній на концерти, в театр, на збори «Просвіти», на імпрези Союзу українок, на мітинги на площу Жовтневу (тепер Фестивальна), де виборювалась наша незалежність, вбирала на перше знайомство зі своєю майбутньою свекрухою і святкувала перший рік народин своєї донечки.

Сьогодні у мене з десяток різних сорочок і вишиванок. Я вважаю, що кожна українська жінка мусить мати цей неоціненний витвір предків, що виокремлює нас з-поміж інших народів та націй, і дає можливість гордо заявити на увесь світ про себе мовою знаків і символів, у яких закодована наша сутність, сила, правда і потуга.

І ще. У теперішній буремний час я з великою підозрою ставлюся до жінок і чоловіків, у яких немає вишитої сорочки, бо мені здається, що в них за душею немає і самої України".

Павел Мирошниченко, преподаватель:

"Вишиванка в мене вже 3 роки. Підніс собі подарунок - замовив через інтернет у перевіреної часом і людьми майстрині. Щоправда, з розміром трохи не вгадав. Але на допомогу прийшла матуся: де треба відрізала, де треба підшила - і вийшла вже на всі 100% моя вишиванка. Мами, на жаль, вже немає, але є в мене сорочка, що пам'ятає тепло її рук"

Вячеслав Зайцев, депутат городского совета:

"Носити вишиванку мене привчив Максим Остапенко - всі співробітники Національного заповідника "Хортиця" її мають. Зазвичай вдягаю на свята. Значення вишиванки для мене як в пісні "Два кольори мої, два кольори".

Виктория Чикалова, экс-директор "Дубовой рощи":

"Всей своей семье вышиванки я покупала во Львове - вiльному мiстi, де живуть вiльнi люди. У меня с дочерьми одинаковый узор на сорочках - маки. Вышиванки символизируют для меня восторг вечной красоты, творческого выражения украинцев в песнях,промыслах, душах".

Ярослав Гришин, депутат областного совета:

"Вышиванку покупал на Западной Украине после Майдана, оккупации Крыма и начала войны на Донбассе. Раньше не носил, никогда не был фанатом "шароваршины". Но после революции достоинства и начала нашей войны против оккупантов и сепаратистов вышиванка для нашего поколения стала настоящим символом свободы, любви к родному дому и национальной идентификации. Каждый понедельник мы в офисе надеваем вышиванки и говорим на украинском языке".

Николай Билык, музыкант:

"Моїй вишиванці вже 8 років, вона багато в яких ситуаціях мене супроводжувала. Її пошила неймовірно талановита запорізька майстриня. Візерунок полтавський, і, що особливо і рідкісно, вона із коміром і з мережкою, що трапляється нечасто. Дуже пишаюся нею, вона мені дуже рідна. Вона - це візерунки моєї душі. Ношу відносно часто. І не лише на концерти. Років 5 тому, якщо мене бачили в ній на вулиці (мовляв, це ж бо лишень для концертів), дивились як на неадекватного. Останнім же часом таких людей все менше, що тішить".

Ирина Ярко, активистка:

"Про вишиванку мріяла з дитинства, а тому як випала гарна нагода, придбала її на першу чесно зароблену зарплату. Одягаю кілька разів на тиждень. Для мене не має різниці, що там у календарі – червона дата чи звичайний будній день, головне, щоб на душі було спокійно. От чекаю, коли з’явиться можливість придбати ще одну - вже третю - вишиваночку. Безмежно люблю український орнамент, у ньому є щось своє, рідне. Для мене вишиванка – це не просто сорочка, якою можна прикритися і піти у люди, це символ незалежності, символ свободи, символ щастя. У ній хочеться любити, творити, жити, а якщо за спиною виростуть крила, то і полетіти".

Свитовит Пашник, верховный волхв Русского Православного Круга:

"Вишиванка - це мій обрядовий одяг. Цю сорочку в 2003 році виготовила майстриня-народознавець Надія Загрудна. Вишиванка оздоблена символами, які оберігають людину - сама Божа сутність присутня на ній".

Ирина Лех, предприниматель:

"Первая вышиванка, черная с серой вышивкой, у меня появилась два года назад – почти сразу после Революции Достоинства. Я купила ее сама – на Западной Украине. Вторую – с аутентичным запорожским орнаментом, на фото, – мне подарил Юра Ружин прямо в Казацком театре на Хортице. Еще в моей маленькой «коллекции» есть два платья с украинской вышивкой – их мне подарил близкий человек… Все они для меня памятны и символичны, поэтому надеваю я их только по поводу и с определенным настроением".

Яна Яковенко, народовед:

"Першу вишиванку я витягла із сміттєвого відра сусідів. Там померла бабуся, діти наводили порядок в речах. Довго бідкалися, що не знали, що це може комусь бути треба і вивезли все на смітник. Другу вишиванку отримала на роботі в дитсадку, як реквізит для постановки. Вишиванку я не повернула, а зробила з неї свій робочий костюм. Потім були інші, вишиті власноруч і куплені сорочки. Одна із самих дорогих - це та, яку вишивала для пологів і у якій народжувала донечку.

Як повсякденний одяг ношу вишиванку вже років 10. На роботу, на свята, на різні заходи. Дуже рада сучасній тенденції ходити в національному одязі. Почуваюся може не такою унікальною, але і не такою самотньою"

Источник: 061.ua